Блоги → Перегляд

— Батьку, а можна цей лист глянути?

Вівторок, 03:34, 06.03.12

—  Батьку, а можна цей лист глянути? — поспитав Григорій, прочитавши зверху, що адресований він за­порозькому козацтву.

—  Які там від тебе таємниці... — всміхнувся батько й замінив догорілу свічку — полум'я попередньої він не задмухував, а гасив, задавнім повір'ям, просто паль­цями, кумедно струшуючи їх від легенького опіку.

Григорій мовчки біг рядками досить розлогого листа. Гетьман і переконував, і просив, і радив своїм побратимам не втрапити в облудну оману. Григорій читав мовчки, але чувся йому при цьому батьківський голос, в якому пристрасть природно поєднувалася з холодним і далекоглядним розрахунком, що ґрунту­вався на знанні думок і настроїв у європейських мо­нарших дворах.

 

«І втакий зручний, щасливий, сприятливий і для війни зручний час ви, добрі молодці, Військо Запорозьке, дозволили собі захопитися хитрими улесливими обіцянками московськими, які вони рідко коли виконують, а тим більше не виконають щодо вас, добрих молодців, Війська Запорозького й усього нашого народу, тому що з давніх часів вони закляті вороги наші. Я б не здивувався, якби ви, ваша мосць, добрі молодці, Військо Запорозьке, не зазнавши на самих собі московської підступності, перейшли на бік Москви, та мене дивує те, люба братія моя, що ви, вже маючи, крім попередніх доказів, живі й свіжі приклади брехливої обіцянки московської як на собі, так і на вітчизні своїй, легко, нерозважно й необачно йому вірите. Хіба випарувалося з вашої пам'яті те, як Москва, здобуваючи Січ, приманила облесними обіцянками царської ласки військову старшину й товариство до присяги й рубала їм у таборі голови? Як вона ще раніше, до здобуття Кизикермєна, бажаючи обмежити й викоренити Військо Запорозьке низове, самарські городки заселяла й Кам'яний Затон під приводом складання там воєнних припасів і провіанту уфундувала, обнадіюючи царськими грамотами, що по закінченні війни з турками й татарами ті самарські городки й Кам'янозатонська фортеця будуть знесені дощенту. Та чи ж виконано цю обіцянку? Як під час шведської війни, затягнувши на свою службу немало низового товариства й пообіцявши йому свою платню, в Петербург його запровадила, а потім у каторги порозсилала, де козаки й погинули. Не сумніваюся, що Москва, бачачи звідусюди війну важку й небезпечну, потурає, лестить вам, золоті гори обіцяє, жалуванням грошовим утішає і всілякі вільності обіцяє, але що трапиться з вами по закінченні і до якого нещастя і згуби ви тоді дійдете? Самі тоді дізнаєтесь і шкодуватимете, що нерозважно й легковажно, не озираючись на задні колеса, вчинили, так само, як тепер цілий народ український, братія ваша, рідня й співвітчизники ваші, не послухавши щирих і правдивих розпоряджень з боку покійного славної пам'яті гетьмана Мазепи, самі

на себе чинять жалісні й слізні нарікання, повіривши неприязним і брехливим московським обіцянкам; ці обіцянки підписані були в грамотах власною царською рукою, оголошені по всіх містах України, прочитані вголос по всіх церквах повсюди й у свідоцтво виконання їх самого Бога закликали й усе Військо Запорозьке городове й низове і весь народ запевняли, що права й вільності військові ніколи й ні в чому на вічні часи з боку Москви не будуть ні порушені, ні зламані; навпаки, всі люди військові й посполиті житимуть завжди при таких вільностях, при яких вони жили у дні славної пам'яті покійного гетьмана Богдана Хмельницького. А як стримала Москва свої присяжні обіцянки — це гаразд відомо не тільки вам, добрим молодцям, а й усьому світові. Щоправда, спочатку Москва потурала всьому українському народові, обдаровувала грошима всю старшину й усе значне військове й городове товариство, наділяла їх соболями, роздавала маєтки, але все це робила до того часу, доки не здобула перемогу над шведами під Полтавою, після чого відразу ж ввела на Україну війська свої й розмістила їх повсюди на квартири по містах і по селах, не звільняючи від військових постоїв ні будинків генеральної старшини, ні полковничих, ні попівських, ні простих козацьких. Потім, тільки-но Москва закінчила війну з шведами і встановила з ними мир, відразу ж усі присяжні й підтверджені царськими грамотами обіцянки відмінила, всі вільності поламала, суд і свої закони лютів Україні запровадила і встановила, а наші військові знищила, гетьманський ладвикорінила, якийсь колегіум з 12 осіб (великоросійського) народу, краще сказати з 12 лютих катів складений уГлухові, затвердила; цілюди у наших майно відбирали, одному з іншим розмовляти не дозволяли, тиранськи мучили, батожили, на тортури тягнули, ребра ламали, немов свиней пов'язавши, на вогні смажили, смолою киплячою поливали, вішали, голови рубали, четвертували й численні інші катування, у світі нечувані, народові нашому чинили! І коли генеральні особи, полковники, старшина, з усім городовим Запорозьким Військом і з усім народом, покірно й слізно через своїх послів почали просити царську величність про дарування прав івільностей і нагадувати про дотримання царського слова й підтверджених грамотами обіцянок, тоді, всіх забравши й до Петербурга під вартою відіславши, одних замучили, інших у заслання позасилали, третіх до тяжкої в'язниці посадили, у якій багато років страждав і сам кривоприсяжця і відступник наш, покійний миргородський полковник Данило Апостол, який добре Москві прислужився, зламав свою присягу й перейшов від нас на супротивний бік; за нього ви, добрі молодці, покинувши мене, вашого гетьмана, не стільки вільними голосами обраного, скільки до прийняття того уряду змушеного, повинні у вашій церкві багато літ Бога молити за ту його для вас послугу, що він рекомендував Москві Ґалаґана

•](шн :]\орсж руд для зруйнування Запорозької Січі. Нарешті Москва, бажаючи не тільки знесилити Військо Запорозьке, а й зовсім винищити його, знайшла до того засіб: копання там, десь у далекому краю, якогось каналу й побудова у Персії фортець: пославши на кілька місяців за указами десятки тисяч козаків, одних з них тяжкими й незвичними роботами вигубили, інших голодом заморили, а третіх борошном, гнилим, протухлим, з ящірками і з вапном підмішаним, потруїли. Зметикуйте, добрі молодці, Військо Запорозьке, до яких ідете ви, чи вже відійшли, приятелів!»

 

Григорій, злегка примружившись, підвів очі — бркувало світла.

—  Я не знаю відповіді вам, але мені писали із Січі, що, окрім десятків тисяч наших людей, що згинули на оудівництві Петербурга і Ладозького каналу, ще трид­цять тисяч погнали на перський фронт, і мало з них лишилися жити. А ще 60 000 козаків і селян з України (мордували на будівництві укріплень над Озівським морем, майно їх пустили під воєнні реквізиції.

—  То правда, Григорію, не знала наша земля біль­шого лиха зі сотворіння. В іншому річ — чи спам'ята­ємося, чи згуртуємося, чи надбаємо свідому старши­ну козацької нації? Але краще далі читай...

 

«...Пишу все те, про що й раніше багаторазово й широко писав вам для остороги, добрим молодцям, і якщо знайдете у чомусь неправду, викрийте мене. Та тільки сподіваюся, що ніхто, навіть з ворогів моїх, не знайде в тому брехні, бо все, що я раджу вам, від чого застерігаю, все те відомо всьому світові і багато з вас, тікаючи від московського тиранства, були самовидцями всього того, можуть підтвердити слушність моїх слів. Питаю я вас, добрих молодців, Військо Запорозьке: що ви, після вашої присяги, складеної на непорочному євангелії, принесли вітчизні, батькам, вашій братії, родичам і всьому народові українському, віддаючись під владу й панування московське? Чи поліпшилися від того права й вільності, Москвою порушені  й відібрані? Чи ви домовилися й на тому міцно утвердилися, щоб Москва на майбутні часи гетьманський уряд, міста у свою владу не відбирала й військами своїми не обсаджувала? Чи ви домовилися про те, щоб Москва не нав'язувала вам силою в гетьмани москаля чи якогось волошина і надала Військові вільне на гетьманський уряд обрання? Чи війська московські з України будуть виведені й ніколи на постій не будуть ставати в ній? Чи москалі, волохи, серби й інші чужинці, як і перехрести від урядів військових будуть відставлені, а на їх місця заслужених козаків оберуть і поставлять? Чи козаки, крім звичної для них військової служби, ні до яких важких і незносних робіт не будуть змушуватися? Чи з Полтави, Глухова й інших, крім Києва, Чернігова й Переяслава, міст москалів випровадять? Чи міста й села, роздані в підданство різним особам народу московського, волоського й сербського, у них відберуть і під гетьманську владу віддадуть? Чи ви, добрі молодці, застрахували себе від того, щоб Москва управа наші не втручалася, а свої, на Вкраїні встановлені, зовсім знесла, людей наших до судів своїх не волочила, справ ніяких не судила, людей наших ні смертю не карала, ніякими подарунками, данинами, підводами далекими й іншими незліченними тягарями не обтяжувала? Чи, врешті, Військо городове Запорозьке й низове надалі при своїх правах і вільностях, ні в чому ніколи не порушених, залишатиметься й гетьманському регіментові, а не владі й велінням воєвод і генералів московських коритиметься? Знаю гаразд, що ви, добрі молодці, Військо Запорозьке, все те облишивши й ніякого захисту й полегшення від тягарів і від московського тиранства ні Війську, ні посполитомулюдовіне вчинивши, облишивши всі свої угіддя, майно і здобичіу Дніпрі, в Бузі й у всіх по обидва боки Дніпра річках і полях, Москві належних, передається на московську, собі й усьому народові неприязну

й ворожу сторону. Хочу, отож, знати, де ви, добрі молодці, Військо Запорозьке, задумали й урадили Січ собі заснувати й фундувати? Звісно, по той бік Дніпра. Але турки й татари вам того не дозволять, бо той край, де були найкращі ваші угіддя й ужитки, а саме: по Самарі й інших місцях, віддані Москвою і підтверджені мирними договорами на вічні часи турко-татарам і обмежені по Оріль ріку; про те ви самі, добрі молодці, знаєте, тому до турецьких комісарів вислали для розмежування і військове товариство. По цьому, лівому боці Дніпра, Москва ніде, крім Києва, Трипілля й Василькова, ні п'яді землі не             '

має, навіть і сама Стара Січ (Чортомлицька) не належить їй і на вічні часи не належатиме Москві, що й затверджено мирним договором між Портою і Москвою спочатку під Прутом, потім у Стамбулі і врешті в Адріанополі. А вся сьогобічна пустеля з полями, ріками й річками почасти до Речі Посполитої, польської України відійшла й давнім Карловицьким договором підтверджена; почасти туркам і татарам по самий Очаків належить. Зважте, добрі молодці, Військо Запорозьке, і обміркуйте вашими мудрими головами, де сядете під московським пануванням, де матимете здобичі від солі, від риби, від звіра, де пасіки свої матимете, де пастимете свої череди, що розмножилися під обороною хана його милості? Звісно, Москва не захоче для вас ні з турками, ні з татарами воювати за ті землі по обидва боки Дніпра,— навпаки, рада буде, щоб навіть імені вашого запорозького низового не було, як це вже постановив був небіжчик государ цар Петро Олексійович, тільки чекав закінчення війни зі шведами. Через неможливість оселити вас, добрих молодців, Військо Запорозьке, по обидва боки Дніпра Москва здійснить давній свій замір і ворожі задуми: забравши вас, Військо Запорозьке, зашле за ріку Волгу й тим викоріншпь навіки і гніздо військове, й ім'я Війська Запорозького низового. До кого тоді у своєму нещасті звернетесь ви по допомогу? Тоді вже ні турки, ні татари, ні поляки не захочуть ні прийняти, ні захищати, ні обороняти вас, бачачи ваш теперішній безчесний і ганебний вчинок. Зізнаюся вам, добрим молодцям, милій братії моїй, що я соромлюся тепер не тільки перед Портою Оттоманською, а й перед королівською величністю французькою, польською і шведською через вашу несталість, оскільки Порта Оттоманська й усі ті монархи були повідомлені й оповіщені мною в багатьох листах (у Салоніках я не сидів даремно, склавши руки протягом 12років) про мужність, відвагу і постійну, непохитну й присяжну готовність звільнити вітчизну й наміри ваші, отож обіцяли нам, за допомогою Божою й за готовності найсвітлішого хана, уповні зичливого й прихильного до нас, допомагати нам і війною, і мирними договорами. Не забувайте, добрі молодці, про складену вами разом зі мною на непорочному Євангелії присягу захищати вітчизну від тяжкого й нестерпного гніту московського. Пожалійте батьків, братів, родичів і всіх земляків ваших, обтяжених знущаннями, грабунком і нестерпним московського панування ярмом, а що найбільше, не мають вони волі ні в майні, ні в житті, ні у здоров'ї, ні в жінках, ні в дочках своїх від військ московських, повсюди по

ВОЇШАИ СНМІЕХ 5 П.М"' ї.арсгг№

містах і селах на квартирах розташованих. Будуть вони на вас, добрих молодців, плакатися й Бога на помсту кликати, якщо ви їх віддасте у ще більшу й тяжку неволю своїм переходом до Москви. Вони на нас, після Бога, мають постійну надію, як про те мені часто переказували ченці київських і інших українських монастирів і різні купці, які компаніями ходять через Салоніки до святоїАфонської гори. Отож, не залиште, добрі молодці, безпомічної вітчизни своєї!» Тепер читання Григорія пере­рвав уже батько:

—  Засиділися ми, може, зголод­нів?

—   Яка у цю пору їжа, глупа ніч...

—   Знаєш, Григорію, я не маю достеменної певності, що мої слова дійдуть до душі, що вони там вко­реняться. Але буду безустанно по­вторювати: поважаймо себе! Ще лорд-протектор Англії Олівер Кромвель іменував на­шого гетьмана «Богдан Хмельницький, Божою миліс­тю Генералісимус Грецької Церкви, Імператор всіх Запорозьких Козаків»... Сьогодні забороняють нашу мову, забороняють друкувати книги українською, а я не втомлюся нагадувати: чехи почали друкува­ти книжки 1478 року, українці — 1491-го, поляки — 1497-го, серби — 1553-го, амосквини — 1664-го. Свя­тий Костянтин знайшов Євангеліє та Псалтир, писані «руськими письменами» ще року 860-го. Поневолити можна зброєю, зрадою, зламаним словом, але дух на­роду підневільним не стане...

Миготіли свічки,  на стінах сахалися полохли­во тіні — Григорій пробігав рядок за рядком писане батьком, і видавалося йому, що то не мовчазні літери,

а людський біль і крик: з висоти своїх літ, бойового і дипломатичного досвіду гетьман хотів докричати по­братимам пересторогу.

«...Не сумніваюся, що Москва, якщо ще не встигла притягнути, то напевно намагатиметься притягнути вас до присяги на вірність собі, та сумніваюся в тому, щоб та сама Москва захотіла присягнути зі свого боку на збереження всього того, чим вас, добрих молодців, обнадіює, чого вона ніколи не вчинить, а якщо і вчинить, то до більшого ошуканства, щоб тою брехливою присягою скоріше знадити і згубити вас. Знайте і те, добрі молодці, що та присяга, якщо тільки ви її склали, не чинна і перед Богом не. грішна, бо, присягнувши попередньо одностайно на звільнення вітчизни, тепер ви присягнули лукаво, а чи ж можна присягати на погибель вітчизни? А до того ж Москва, узявши з вас присягу, як захоче, так з вами і з вітчизною нашою вчинить, і тоді присяга ваша й душу вашу занапастить, і вітчизну в безодню кине, і вільностей позбавить. Після всього цього прошу вас, добрих молодців, Військо Запорозьке, в ім'я любові до вітчизни й перед Богом вчиненої присяги про оборону вітчизни до останньої краплі крові, облишити свій намір, який ви здійснили чи ще тільки збираєтеся здійснити про перехідна ворожий вам і вітчизні бік, скористатися вигідним і щасливим часом, що зараз нам випав, за таких великих і непереможних для виконання наших священних обов'язків; в іншому разі через нашу несталість ми втратимо цей момент для звільнення нашої любої батьківщини і ніколи вже такого не побачимо, й до кінця днів не дочекаємося. Звертаю, врешті, вашуувагу, що я тут, залишаючись при його милості ханові, маю уважне, пильне й невтомне про вас старання, і збагнув цілковито його ханську милість, що він за натурою пан, ласкавий до чіналц           ваС( добрих молодців, Війська Запорозького, уст серцем прихильний і всілякого добра вам і вітчизні нашій зичливий; слід тільки, щоб ви, добрі молодці, відгукнулися до його ханської милості листом через своїх посланців і запевнили його, що ніколи не збираєтеся переходити на московський бік і відходити від оборони й володарювання його ханської милості, а залишаєтеся в готовності до воєнного походу на перший його ханської величності указ. Запевняю вас християнською совістю, що не шкодуватимете і не тільки платню, а й належну винагороду за свою працю й подвиги матимете в польській стороні й отримаєте пожиттєві й вигідні постої. Все це пишу вашмосцям, добрим молодцям, Війську Запорозькому з ревності і від щирої моєї до вас і до вітчизни любові й приязні, з якою до вас і зостаюся щиро зичливий всього добра приятель і брат, Пилип Орлик, гетьман Війська Запорозького».

Досвітком, як прощалися, поклав батько синові руку на плече, мов хотів передати свою снагу і незни­щенну віру:

— Знаю напевне: колись буде вільною наша зем­ля. А зараз, як несила нам самим здолати поневолю­вача, шукаймо у поміч добрий і мудрий люд по світах. Благослови тебе, Боже, на праведне діло, бо хтозна, чи суджено нам ще зустрітися.

Обійнялися...

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі