Блоги
Дебати
Питання
Партії
Люди
Групи
Ідеї
Пошук
Блоги
→ Перегляд
День четвертий-восьмий. Життя під снігом…
Доброго всім вечора, спільнота Політіко. Давно чув про цю соціальну мережу, але вести два блоги і тут і на своєму сайті було б важкувато. Тому було вирішено вбити два зайці, все, що записую в блозі на своєму сайті буде розміщено і тут. Відповіді з моєї сторони обов'язково будуть.
Продовжую свою розповідь про подорож Україною, а кому цікаво, що було до цього можете прочитати на сайті http://grytsenko.com.ua/blog.html
Довелося пожити у Бориславі без світла, гарячої води і тепла в ці несподівано зимові дні. Інтернету нема, мобілку не зарядити. Дякувати господарям будинку - принесли свічки і ліхтарики…
Борислав, Ужгород, Радехів, Луцьк, Миколаїв, Бережани, Тернопіль, Львів – працювали в ці дні у чотирьох західних областях.
З «Мазди» довелося пересісти на більш потужний джип, бо інакше не здолати гірські перевали на Закарпатті і перемети на Волині. Якщо машина постояла біля придорожнього кафе півгодини, то снігом заносило на третину. Дороги забиті, швидкість зменшували до 20 км/год. Відтак додому прибивалися між першою і другою ночі, а зранку виїзд о шостій, щоб не спізнитися.
Примітно, що і в заметіль, і під проливним дощем люди на зустріч приходили. Тисячі очей чекають правдивого слова, сумніваються, занепокоєні, збентежені, зраджені, зневірені. Але ті, хто приходять – небайдужі. Питають, оцінюють, просять, пропонують, вимагають. Передають записки, звернення, документи, проекти, ідеї і концепції.
Люди довго не дають поїхати, до самої машини супроводжують гуртом, тиснуть руку, дарують квіти, книжки, власні вірші і фотографії з Майдану. З тривогою питають і водночас просять: «Хоч Ви нас не зрадите? Ви ж бачите, як тяжко живемо. Не забудьте про нас там, у Києві. Ми Вам віримо. Але ж не підведіть!»
Емоцій і вражень море. Вони не покидають ні на хвилину. Узяв в машину подушку, щоб під час трьохгодинних переїздів хоч трохи перепочити на задньому сидінні. Не виходить, бо перед очима ті стривожені обличчя, стомлені і гарячі очі.
Міг би списати на відсутність доступу до Інтернету і часу на мінімальний відпочинок. Але скажу правду – не стану описувати усе пережите і побачене в блозі. За вихідні розпланую, що можу максимально швидко зробити для цих людей, щоб вони не залишилися наодинці зі своїми проблемами.
Щоб у Бориславі таки відбудували зруйновані мости. Щоб на руднику №2 у Стебнику не трапилася техногенна катастрофа і під землю не провалилися одразу кілька містечок. Щоб у Львові, Самборі, Бориславі та багатьох інших містах не заростали бур’яном і не руйнувалися колишні військові містечка. Щоб на Турківщину до дітей таки приїхали лікарі. Щоб у Радехові утилізували вкрай небезпечне ракетне паливо «меланж». Щоб у Брюховичах сім’ям військових не відключали світло. Щоб у школі-інтернаті в Бережанах платили підвищену зарплату не тільки вчителям, а й вихователям. Щоб нафтові свердловини штучно не переводили в категорію збиткових і неперспективних лише для того, аби тихенько передати «своїм» і заробляти потім мільйони. Щоб міліція не «кришувала» наркобаронів, які нищать суспільство і його мораль.
Таких «щоб» сотні, тисячі в кожному регіоні. І їх треба вирішувати. Але постійно гасити пожежу то тут, то там – абсолютно безперспективно, це тупик. Потрібні системні рішення і дії, причому на двох зустрічних напрямах.
Перший – згори, з боку тих, хто претендує називатися управлінською елітою і сидить у високому державному кріслі. Невідкладно відновити керованість країною і економікою, зруйновану вертикаль влади, діяти при цьому рішуче і на випередження. Змусити державу працювати на підтримку кожного, хто створює робочі місця, обмежити свавілля контрольних органів, яких понад 60 і кожен може поставити підприємця на коліна в будь-який момент. Припинити мародерство чиновництва, особливо в правоохоронній системі і судах. Показово посадити кількох найбільш нахабних, щоб решта прищурилися. Витримати тиск і спротив, щоб люди повірили в рішучість намірів і незворотність змін.
Другий напрям – знизу, контроль і тиск на владу з боку суспільства. Сьогодні люди страждають, але терплять. І в більшості своїй мовчать. Бо страшно втратити те, що є. Навіть якщо воно злиденне. Уявіть собі: якщо на все місто працює лише одне підприємство «Укрнафти», то його власник – тут цар і бог. І для людей, і для місцевої влади. Розумію, що за таких умов подати голос важко. І важко зайняти громадянську позицію. Але твердо знаю, що лише активна дія, контроль і тиск на владу змусять чиновника згадати, на кого він повинен працювати.
Я готовий діяти. А Ви?
Коментарі
Дуже б хотілось побачити перших 5 указів які Ви підпишете ставши президентом України.
А також - УСПІХУ у цій майже безнадійній справі!
Сьогодні я пропоную Вам дати відповідь на наступне питання:
«Всі прагнуть отримати владу. І мало хто замислюється про те, що буде потім. В планах все виглядає чудово - "Я стану при владі і все зміню на краще!".
Подивіться на Ющенка, він справді початково отримав необмежену владу і підтримку. І що? Подивіться на Тимошенко, у неї дуже велика влада. І що? Цілі не аналізую, просто констатую, що вони не в змозі реалізувати свої бажання.
Анатолій Степанович, уявіть, що Ви сьогодні Президент чи Прем’єр. І що? Що далі? Що Ви будете робити, коли Ваші Укази чи Постанови залишаться невиконаними чиновництвом, проігноровані населенням, тихо осміяні бездіяльними правоохоронцями? Що стане запорукою успішності Вашого керівництва? Терор? Здатність домовитися з усіма? Щось інше?
Дякую» .
