Обговорення → Перегляд теми

Україна нейтральна: міф чи реальність? Видалити тему

Валентин Шевченко П'ятниця, 00:05, 28.08.09
Всі 18 років незалежності перед Україною гостро стоїть питання геополітичного вибору. Ніби то після 2004 року наше керівництво і визначило стратегічний шлях для України – напрямок на вступ до ЄС і НАТО. Але все одно горезвісна кумівська „двовекторність” досі не дає спокою нашим, з дозволу сказати, „державним діячам”. Тепер вона приймає ще більш чудернацьку форму. Якщо за часів Леоніда Даниловича ми плавали між російським і європейським „берегами”, обіцяючи кожній зі сторін, що ось-ось, і вже ми будемо готові вступати одразу і в ЄС, і в ЄЕП, і в НАТО, і ще бозна куди, то тепер нашими політиками заволоділа інша „ідея фікс”: позаблоковість і нейтралітет України. В якості прикладу вони називають Швейцарію, Швецію та ще низку досить успішних європейських країн, які опинилася поза будь якими військово-політичними блоками. Не вникаючи в суть справи, наші політики продовжують торочити про небезпеку іноземного втручання в разі нашого приєднання до якоїсь зі світових систем колективної безпеки. Власне сказати, така система є лише одна – євроатлантична колективна система безпеки. І це наші політикани добре знають, тому й продовжують вміло маніпулювати свідомістю українців, торочачи розмови про позаблоковість. Насправді, вони під цим поняття розуміють тільки одне – неприєднання до євроатлантичної системи безпеки, звісно, на догоду нашому північному сусіду - Росії. Демонструючи з себе патріотів, діячі на кшталт Віктора Януковича та йому подібних запевняють, що Україні не потрібне НАТО, що ми і самі себе в змозі захистити, що й воювати то нам ні з ким не доведеться, і що країні просто необхідний нейтральний статус.

На жаль, не всі наші громадяни розуміють, чим обернеться для країни в цілому і для всіх них цей ефемерний нейтралітет.

Треба почати з того, що нейтральна країна повинна утримувати високопрофесійну, добре озброєну армію, що готова в будь який момент відбити агресію з боку будь якого супротивника. Це є можливим лише за умови існування дуже сильної системи озброєнь та загального військового призову. Перше в Україні наразі не є можливим: всі, навіть не спеціалісти, добре поінформовані про жалюгідний стан забезпечення наших збройних сил. Щодо кількості особового складу ЗСУ, то його в разі отримання країною нейтрального статусу доведеться збільшити в декілька разів. Це означає, що абсолютно всі хлопці віком від 18 і щонайменше 25 років мають пройти дійсну строкову службу, при чому – не менше 2-х років в лавах ЗСУ. Це означає, що армію доведеться комплектувати не лише фанатами військової справи чи, скажімо, сільською молоддю, але й перспективними молодими спеціалістами-випускниками ВНЗ, які, працюючи на „гражданці”, могли б куди більше принести користі рідній країні. Це означає, що в армію будуть брати усіх – і фізично хворих, і психічно недорозвинутих осіб. Автоматично зросте рівень корупції у структурах, приналежних до Міністерства оборони, адже всім, хто не схоче служити в армії, а таких, повірте, буде величезна кількість, понесуть багатотисячні хабарі начальникам військоматів та іншим чиновниками оборонного відомства.

Скажіть, чи зможе така армія ефективно функціонувати? Від кого вона може захистити нас?

А ще, крім усього, доведеться мінімум вдвічі-втричі збільшити видатки на оборону. За нинішнього стану речей це неможливо. Адже наше оборонне відомство навіть гіпотетичні 2% ВВП, необхідні для утримання українського війська, ніколи не отримувало. А в разі отримання позаблокового статусу доведеться виділяти не менше 3-х відсотків від ВВП, а то й 4-5, як наприклад, у Росії. Для реалій української економіки такі цифри – з області фантастики.

Другий аспект нейтрального статусу – міжнародно-правовий. Просто так країна не може сама себе оголосити нейтральною. ЇЇ нейтралітет має визнати світова спільнота і надати такій країні відповідні гарантії її безпеки. Чи можливо це наразі у випадку з Україною? В світлі останніх заяв російського президента Дмітірія Медвєдєва, такий стан речей видається неможливим. Та навіть за умов отримання гарантій з боку інших країн, нейтрал не може гарантувати собі спокійного існування. Як показує приклад Другої світової війни, нейтральні країни з легкістю стають жертвами агресора. Так, наприклад, сталося з Норвегією і Бельгією, які опинилися під ударами нацистської Німеччини.

Та й після війни нейтральний статус якщо і отримували якісь країни, то в основному ті, що або зазнали поразки, як, наприклад, Фінляндія, або такі, які були прирівняні до цього статусу, а саме – Австрія, яка свого часу була окупована союзниками по антигітлерівській коаліції і лише за декілька років отримала світове визнання як суверенна держава, підписавши двосторонні угоди з країнами-переможцями. При чому за цими угодами регламентувалося сурове обмеження чисельності австрійських збройних сил.

Крім всього, треба додати, що наразі всі європейські нейтральні країни є або членами ЄС, або такими, що не являють собою геополітичного інтересу. У випадку з Україною, як Ви розумієте, все зовсім не так.

Тому хочеться спитати наших політиків: чи Ви, панове, говорячи про те, що нам потрібен нейтральний статус, взагалі розумієте що це таке, чи ж ви навмисне дурите народ, користуючись горезвісною „політичною доцільністю?”

Що ж, може для когось вступ України до НАТО і є неактуальним. Але подумаймо тверезо, чи в змозі ми самі себе захистити від зовнішніх загроз? Звичайно, в питанні приєднання до євроатлантичної системи колективної безпеки є і свої „підводні камені”, але альтернативи цій системі наразі немає. Так званий ОДКБ – Об’єднаний договір про колективну безпеку, укладений державами-учасницями СНД, є наразі нічим іншим, як інструментом політичного тиску Кремля, і то реально у військовому плані він є абсолютно недієвим і, будемо відверті, неавторитетним навіть для деяких держав-учасниць Договору, про що говорить недавній демарш керівництва Білорусі, яке проігнорувало нещодавній „самміт” блоку в Москві у відповідь на економічний тиск з боку РФ.

Україні самій буде дуже не легко давати адекватні відповіді нахабним провокаціям з боку Кремля. Ми, на жаль, не володіємо тією армією, яка б наводила жах на супротивників. Єдиний вихід – убезпечити себе від зазіхань Москви шляхом приєднання до НАТО. Крім цього доцільно було б підписати з деякими країнами-членами Альянсу двосторонні військові угоди, як це зробили нещодавно Грузія і США. Нагадаємо, що саме Штати є однією з двох держав-гарантів ядерної безпеки України. Другий гарант – Росія – як відомо, своїх зобов’язань дотримуватися не хоче, про що свідчать зокрема і минулорічні заяви тоді ще президента Путіна про можливість націлення російських ракет на Україну.

А на останок аби переконати, що вступ до НАТО все таки може убезпечити нас від імовірного військового конфлікту з Росією, наведу приклад країн Балтії. До 2004 року, коли Латвія, Литва та Естонія стали членами Альянсу, Росія, при чому що путінська, що єльцинська, чинили на ці держави шалений тиск, використовуючи економічний і політичний шантаж, як це зараз відбувається у випадку з Україною. Але після 2004 всі провокації одразу припинилися. Навіть під час конфлікту довкола пам’ятника радянському солдату в Талліні Росія не змогла зробити нічого більше, крім як проплатити пару десятків естонських російськомовних маргіналів, аби ті створили видимість суспільного протесту. А якби Естонія не була в НАТО? Чи мала б вона тоді гарантії, що Росія не спровокує в країні серйозні масові заворушення, а то й взагалі інспірує державний переворот?

Сергій Багряний
Тарас Случик П'ятниця, 00:07, 28.08.09
Україна нейтральна - МІФ!
К В П'ятниця, 16:34, 11.09.09
Автор, упоминая в самом начале своей статьи Швейцарию, совершенно о ней забывает в аргументационной части статьи. Хотелось бы спросить, а Швейцария разве располагает мощной и многочисленной армией, разве она была оккупирована фашисткой Германией? И что-то я не могу припомнить, когда и кто предоставлял ей статус нейтрального государства.
К стати нейтральные государства тоже организованы в так называемый блок неприсоединившихся. И организация коллективной защиты стран-участниц блока – дело рук самого блока. Украина вполне б могла войти в этот блок. Но, вместе с тем, мы просто обязаны в сложившихся геополитических условиях:
1. Как минимум в десять раз увеличить бюджетные ассигнования на оборону.
2. Возобновить научные исследования в области ядерных программ.
3. Построить эффективный военно-морской флот.
И лишь затем думать когда и как объявлять о нашем нейтралитете.
олександр носенко Понеділок, 16:01, 05.04.10
Україна потрібна сильна армія, могутній флот, ядерна зброя. а коли все це набудемо - то сусідні блоки або залишать нас у спокої, або ж навперейми будуть запрошувати до себе. однак НАТО - це реальна незалежність і добробут (дивись все про НАТО, це не лишень блок, це стиль життя й пакет документів). а москва - вчорашній совок, навіть не перефарбований
Ірина Калашник Четвер, 16:35, 31.05.12
Ви б хотіли бачити свою країну в ролі молодшого безправного партнера, в котрого є лише одне право невисовуватись? Не думаю. А саме так і вийде, якщо ми кудись вступимо. Будемо ми з Росією чи Європою не важливо, своєї політичної стратегії ми однаково немаємо. Ми вже зараз раді сліпо погоджуватись з усім, що скажуть нам наші сусіди. Виграє від цього Україна? Аж ніяк... Ми приймаємо купу законів, які осрбисто українців не стосуються. Потім будете казати, що іноземці захищені в Україні краще, ніж українці. Так це тому, що іноземців захищають інші країни навіть по-за своїми межами і Україна змушена з тим погоджуватись. Що нам заважає чинити так само? Захищати своїх громадян, всюди і своєю армією, відстоювати свої права в світі і заявляти про свої притензії... Так, буде важко і часом дуже важко, але задарма лише сир мишоловці.

Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.
Групи допоможуть Вам знайти людей за інтересами, зібрати однодумців в одному місці, спілкуватися з ними, об'єднуватися навколо досягнення однієї мети