Обговорення → Перегляд теми

День залежності від незалежності (або блюдечко з писимізмом) Видалити тему

Валентин Шевченко П'ятниця, 00:10, 28.08.09
Один із інтернетських блогерів патетично написав про свого дідуся, який воював у Другій світовій, стріляючи в «борців за незалежність». Про те, що соромно було б глянути йому в очі, оскільки зараз героями проголошують дивізійників "Галичина" і воїнів УПА. Я ж хочу розповісти про очі мого дідуся, ще живого.

Советська влада взяла його 16-річним на війну. І кинула в полк, який самі росіяни називали гарматним мясом. «Титульна нація» цього полку – українці і прибалти. Те, що власними очима побачив 16-річний хлопець і якими є реалії напівпяної війни, розказувати не буду, оскільки мій дідусь про це розповідати не любить. Інше хочу сказати. Він брав Берлін. Двічі поранений, повернувся додому. А через рік опинився на Сибіру – депортований владою, за яку він міг померти ще рік тому. Там він без рукавиць валив тайгу 8 років. Після повернення півжиття разом із сімєю прожив у хатині 45 квадратних метрів.

До чого я веду… Стабільність тих людей, які зараз із ностальгією згадують тоталітарну, але простішу державу, - це результат тих, хто валив тайгу. Допоки 15 республік тішилися ковбасою за 2,20 – інші люди з іншими мріями освоювали сибірські табори і служили рабською силою. Що краще – брати Берлін чи забезпечувати стабільність партійним співвітчизникам – вибирати не доводилось. Я чудово розумію ностальгію людей, які були вдячні радянській державі за стабільність і порядок. Але вони мусять памятати, що за це розплачувалися мільйони інших людей, для яких навіть у ті часи Україна стояла вище за Сталіна.

Сучасна держава Україна не є результатом чиєїсь боротьби. Сучасна держава Україна – сирота. Вона не має предтеч. Вона зявилася на чистому аркуші одного серпневого дня. Партійна номенклатура стала називатися державною елітою, а зміна вивісок із радянських на українські була майже буденною. Суспільство ні тоді, ні зараз не відчуло ейфорії та відповідальності за державотворення.

Остап Дроздов, свободный журналист "ХайВей" http://h.ua/story/220751/
Україна як держава не відбулася. Перспективи існування в нинішній системі координат (політичній та суспільній) для України я не бачу. Держава зруйнована штучністю, суспільство – антагонізмом усередині себе. Під штучністю України я розумію відсутність історичного досвіду незалежного існування в нинішніх контурах при нинішньому населенні. Під антагонізмом я розумію підвалини майбутнього федералізму й остаточне розбігання регіонів-антагоністів. Теперішня держава Україна не влаштовує нікого. Ні патріотів (бо ні зараз, ні в майбутньому тут неможливо буде збудувати класичну національну державу). Ні пост-совок, концентровано зосереджений у Східній та Південній Україні (бо він живиться пасивним несприйняттям державності та патологічним несприйняттям всього українського).

Державу Україну я сприймаю як колективну могилу для більшості населення, яке з різних причин - але однаково не задоволені Україною. Утримування такого страну речей вигідне лише державному апарату – владі, яка, користуючись нагодою, вичавлює з України все, що можна. Українська державність – це трофей «еліти» і предмет роздратування населення. В державі відсутній свідомий носій державності. Отже, майбутнього в України немає.

Кожну зі своїх думок я готовий підтвердити соціологічними даними Центру Разумкова. 40% українців хотіли б виїхати в іншу країну. З них 13,3% – назавжди. Це – найкраща ілюстрація до теми реального, а не словесного патріотизму. 27% не відчувають гордості, що вони є громадянами України. Для 43% опитаних 24 серпня – це просто вихідний день, а не свято. 71% вважають, що вони НЕ Є господарями своєї країни. Якби відбувався референдум, то 22% проголосували б ПРОТИ державної незалежності України. На 18-му році незалежності 45% громадян вважають, що Україна не стала незалежною державою. Ще 41% вважають, що незалежність України завдала більше шкоди, ніж користі. Абсолютна більшість – 85% - вважають, що Україна розвивається в неправильному напрямку. Майже стільки ж (89%) вважають, що вони втратили впевненість у завтрашньому дні.

Таким є генеральний портрет настроїв сучасної України. Кожна з цих цифр звучить як вирок державі Україна. І мене це не обурює. Я, живучи у Львові, відчуваю повне відторгнення від держави Україна. Звичайно, я усвідомлюю, що це країна, в якій я мешкаю і з якою я повязую своє майбутнє – але я намагаюся співіснувати з цими реаліями наче паралельно. Україна мене не злить, як багатьох у цій державі. Це тому, що для мене країна і держава – це дві різні речі, не менше паралельні одна до одної. Я маю сильні почуття до країни, до краю. Але не до держави, яка принизила свого громадянина і мене в тому числі. Адже неможливо любити державу, яка не любить тебе і яка всіми своїми діями ускладнює тобі життя.

Все це правильно. Та мене турбує інше: чому совок половини України ставить знак рівності між країною і державою. Я закликаю не любити державу – допоки вся державна машина така дебільна. Але я не погоджуюся, коли багато людей, ненавидячи державу в особі певних політиків, ненавидять українство як таке. Саме слово Україна в багатьох провокує викид злості. Я вважаю, що любити необовязково. А от навіщо ненавидіти, щиро ненавидіти?

Відчуваю, що держава пройшла точку неповернення. Клепати цілісну державу можна лише з іскрами. Але й це є неможливим, оскільки час згаяно і все продано. Нічого вже неможливо зробити з російською мовою – та й не треба робити. Стратегічна промисловість належить не українським власникам. Інтереси сусідньої держави надійно лобійовані через парламент та уряд України. Культурна спадщина України не надихає й не обєднює.

Вихід – перезаснування держави на цілком інших засадах. Нічого титульного і домінантного. Цінності – позанаціональні й позакультурні. Обєднавчою ідеєю нової України мало б стати полі- як поняття. Єдиний шанс державі Україна зберегтися як явищу – будувати другі Сполучені Штати, де національною ідею буде передусім соціальна реалізованість окремо взятої особистості з її непорушними правами як абсолютом. Держава Україна зможе зберегтися лише як прагматичний договір різних регіонів, підкріплений диктатом закону (єдино визнані правила гри). Це буде політична нація, в якій переплавитимуться всі мешканці різношерстної країни, не гублячи при цьому свого «кольору шкіри». Думаю, до цього йде.
Об Лом П'ятниця, 14:21, 11.12.09
Читал "Мысли и воспоминания" О.
фон Бисмарка и наткнулся на интересную
"стратегичекую" мыслишку:

"Могущество России может быть
подорвано только отделением от неё
Украины... необходимо не только оторвать,
но и противопоставить Украину России.
Для этого нужно только найти и взрастить
предателей среди элиты и с их помощью
изменить самосознание одной части
великого народа до такой степени, что он
будет ненавидеть всё русское, ненавидеть
свой род, не осознавая этого. Всё
остальное -- дело времени..."

(«Воспоминания и мысли», ОГИЗ, 1930 г.)
С уважением, А. Береславский
Володимир Кремінь Середа, 00:48, 30.12.09
Підтримую ваше ставлення до людей які керують державою (СКОТИ). І дуже підтримую любов до рідного краю. Слава Україні

Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.
Групи допоможуть Вам знайти людей за інтересами, зібрати однодумців в одному місці, спілкуватися з ними, об'єднуватися навколо досягнення однієї мети